Історія справи

Постанова ВГСУ від 01.03.2017 року у справі №911/2149/14
Постанова ВГСУ від 20.07.2016 року у справі №911/2149/14
Постанова ВГСУ від 04.11.2014 року у справі №911/2149/14
Постанова ВГСУ від 12.08.2015 року у справі №911/2149/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 911/2149/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Полянського А.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського судувід18.05.2016за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Обухівське"на діїВідділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиціїу справі№911/2149/14Господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Обухівське"до1. Обухівської районної ради 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4треті особи:1. Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області 2. Головне управління Держземагентства у Київській області 3. ОСОБА_5за участюПрокуратури Київської областіпровизнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні діїза зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Обухівське"простягнення суми

за участю

- позивача за первісним позовом: 1) Школьна К.В. (довіреність від 14.06.2016) 2) Несвіт В.Б. (довіреність від 28.03.2016)- відповідача-2 за первісним позовом: ОСОБА_8 (довіреність від 22.02.2016)- третьої особи-1:Іщенко С.М. (довіреність від 29.06.2016),

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Обухівське" (далі - стягувач) звернулося у Господарський суд Київської області із заявою з урахуванням уточнення до якої просило поновити строк пред'явлення до виконання ухвали Господарського суду Київської області від 05.06.2014 про забезпечення позову у справі № 911/2149/14 та викласти п.2 цієї ухвали у відповідній редакції, а також видати стягувачу завірену печаткою суду виправлену ухвалу суду про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження відділ ДВС йому не надсилав, а про її існування довідався лише 15.01.2016 згідно з відповіддю заступника начальника відділу ДВС, який повідомив про те, що в процесі пересилки виконавчий документ був втрачений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2016 (суддя Горбасенко П.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лобань О.І., судді Тищенко А.І., Федорчук Р.В.), заяву задоволено частково. Поновлено стягувачу строк пред'явлення до виконання ухвали Господарського суду Київської області від 05.06.2014 про забезпечення позову. Відмовлено у прийнятті до розгляду в решті вимог.

У касаційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - боржник-2) просить скасувати вищевказані ухвалу і постанову судів попередніх інстанцій, та у задоволені скарги відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У письмовому клопотанні представник стягувача посилаючись на те, що прокуратура не повідомлена про розгляд касаційної скарги, просив вчинити необхідні дії для забезпечення участі цього органу при розгляді касаційної скарги.

Разом з тим, із Журналу передачі кореспонденції Генеральній прокуратурі України, що ведеться Вищим господарським судом України, вбачається, що Генеральна прокуратура України 06.07.2016 отримала примірник ухвали суду у даній справі про прийняття касаційної скарги до касаційного провадження та призначення її до розгляду на 20.07.2016, а отже відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України була належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використала наданого законом процесуального права на участь у судовому засіданні, і про причини неявки не повідомила.

Разом з тим, відповідно до приписів статті 1118 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга у випадках, передбачених пунктом другим частини першої статті 107 цього Кодексу, тобто на ухвалу місцевого господарського суду після її перегляду в апеляційному порядку та постанову апеляційного господарського суду, ухвалену за результатами апеляційного розгляду, розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України.

Ухвала суду касаційної інстанції у даній справі про прийняття касаційної скарги до касаційного провадження та призначення її до розгляду на 20.07.2016 була прийнята 05.07.2016, отже останнім днем процесуального строку розгляду касаційної скарги є 20.07.2016, що унеможливлює відкладення її розгляду, а відтак і унеможливлює задоволення вказаного клопотання.

Враховуючи викладене, правових підстав для задоволення вказаного клопотання немає.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи частково зазначену заяву стягувача виходив з того, що строк пред'явлення до виконання ухвали Господарського суду Київської області від 05.06.2014 станом на момент розгляду заяви стягувача закінчився, проте відбулося переривання цього строку, оскільки стягувач звернувся до відділу ДВС 04.06.2015 в межах річного строк пред'явлення виконавчого документа до виконання та на час розгляду цієї заяви відділом ДВС був втрачений оригінал наведеної ухвали при пересилці, відтак строк пред'явлення до виконання згаданої ухвали підлягає поновленню.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2014, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки, заяву стягувача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено; заборонено Управлінню Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Головному управлінню Держземагенства у Київській області та/або Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 здійснювати будь-які дії та приймати будь-які рішення з питань надання дозволу на розробку проектів землеустрою, розробки проектів землеустрою, затвердження або погодження будь-якої технічної документації та/або проектів землеустрою щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні стягувача на підставі: державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого 13.02.1996 Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, виданого 13.02.1996 Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_3, виданого 19.02.1996 Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області.

Також було встановлено, що 05.06.2015 відділом ДВС було прийнято постанову ВП № 47756965 про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Київської області від 05.06.2014, яка була подана на примусове виконання 04.06.2015, з посиланням на те, що виконавчий документ не скріплений гербовою печаткою, що, як було вказано відділом ДВС, суперечить вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

15.01.2016 з відповіді на запит щодо стану виконання зазначеної ухвали суду стягувач довідався, що 05.06.2015 державним виконавцем відділу ДВС прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка була направлена на його адресу, але в процесі пересилки зазначений виконавчий документ був втрачений.

26.02.2016 до Господарського суду Київської області надійшла заява стягувача, яка в подальшому була ним уточнена, про поновлення строку пред'явлення до виконання ухвали цього суду від 05.06.2014 у даній справі, з наведеним вище обґрунтуванням.

Відповідно до приписів частини 1-ї статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У зв'язку із не однаковим застосуванням судами положень Господарського процесуального кодексу України щодо вжиття заходів до забезпечення позову, з метою забезпечення однакового застосування норм права та відповідно до положень статті 36 частини другої п.п.2, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 №16 роз'яснив, що враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (п.10).

Із приписів статті 50 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що процесуальний строк, це строк протягом якого має бути вчинена відповідна процесуальна дія, а положеннями частини 1-ї статті 53 вказаного кодексу визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно цієї норми суд у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відтак причини пропуску строку мають бути поважними, що відповідно, дає підстави для його поновлення.

Згідно статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання (ч.1 п.1). Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч.2).

Судами обох інстанцій встановлено, що 15.01.2016 з відповіді на запит щодо стану виконання зазначеної ухвали суду стягувач довідався, що 05.06.2015 державним виконавцем відділу ДВС прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка була направлена на його адресу, але в процесі пересилки зазначений виконавчий документ був втрачений.

У зв'язку із наведеним стягувач у січні 2016 року звернувся у суд із заявою у даній справі стосовно поновлення строку пред'явлення до виконання ухвали Господарського суду Київської області від 05.06.2014, про викладення п.2 цієї ухвали у відповідній редакції, а також про видачу йому завіреної печаткою суду виправленої ухвали суду про забезпечення позову.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що виконавчий документ втрачено не з вини стягувача.

Таким чином, з урахуванням наведеного суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для поновлення строку пред'явлення до виконання згаданої ухвали враховуючи, що відбулося переривання строку, оскільки стягувач звернувся до відділу ДВС 04.06.2015 в межах річного строк пред'явлення виконавчого документа до виконання та на час розгляду цієї заяви судом, відділом ДВС був втрачений оригінал наведеної ухвали при пересилці.

Посилання боржника-2 на постанову Верховного Суду України від 19.08.2014 зі справи № 54/376, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними оскільки у наведеній постанові Верховний Суд України не наводив висновку щодо застосування норм права за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, а дійшов висновку, що аналіз рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано положення частин першої - другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки предмет позову у цих справах є іншим: постанова у справі № 54/376, яка переглядається, стосується скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а у постанові, на яку посилається заявник, вирішувалося питання визнання недійсною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Крім того Верховний Суд України зазначив, що постанова, на яку посилається заявник, приймалася з огляду на фактичні обставини первісного звернення стягувача до належного органу виконавчої служби, проте без довіреності. У свою чергу, у справі, що переглядається, стягувач спочатку звернувся до неналежного органу ДВС України і тільки в подальшому, після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, наказ було подано до належного органу ДВС України.

Таким чином, згідно з частиною першою статті 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовив в задоволенні заяви, з посиланням на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Відповідно до положень статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже оскільки наведена постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 зі справи № 54/376 не є висновком щодо застосування норм права, вона не може бути врахована іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, а відтак і не можу бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається у касаційному порядку.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі Господарського суду Київської області №911/2149/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

А.Г. Полянський